Людмила з дочкою, онуком та старенькою мамою, що втратила зір, жили у своєму будинку в Макарові. Окупанти заїхали танком прямо в будинок та розстрілювали його, поки той не спалахнув увесь. На городі досі видно сліди. Добре, що родини там вже не було.

Пані Людмилу евакуював чоловік, який приїхав по сусідку. День перед тим Людмилі приснився знайомий, що давно помер, та у сні дуже її спішив, щоб та збиралась. Тож коли випала нагода втікати, вона знала, що то знак.

Людмила почала будуватися ще з чоловіком, який, на жаль, помер від раку, так і не добудувавши дім для своїх дочок.

Чоловік дуже просив, щоб дружина не продавала цю ділянку, щоб виховувала там діток. Людмила 14 років добудовувала все самостійно, паралельно виховуючи дочок, а згодом і онука, і доглядаючи незрячу матір.

Перед зимою вона нарешті зробила для себе світлу, затишну спальню та встановила теплу підлогу, щоб незрячій матері не було холодно пересуватись по дому.

Людмила зізнається, що як приїхала на ділянку після деокупації Макарова, спочатку думала взагалі нічого не робити, бо не було сил. Від холодних підвалів у Людмили тепер хвора спина та інвалідність. Але як побачили, що вродить малина, смородина, та і сад буде, і город треба буде обробляти, то вирішили повернутися до рідної землі. Жити далі, вдома.

100% прибутку від колекції FROLOV HEART було передано на будиночок для родини Людмили. Дякуюємо!