73-річна жінка шукає серед руїн вцілілі, міцні цеглини. У подружжя залишився цілим лише старий сарай — і той без вікон і дверей. Але вона вірить, що сарай може стати прихистком, тож самотужки замуровує віконні рами. Односелець побудував грубу, щоб було чим нагріти майбутній прихисток.

Жінка розповідає: “Працюю позавчора і думаю, ото б приїхали до мене зараз, подивились, як баба вся в цементі та піску ліпить комен”.

ЇЇ чоловіку Михайлу 80 років. Вони разом збудували дім і тримали господарство. На жаль, дві кози загинули.

Зараз подружжя живе за кілометр від дому — в хаті сина. Йому також трохи понищило будинок, там холоднувато, майже не буває світла, але є стіни. Окупація торкнулась всієї родини: в сина не було вікон та дім посікло уламками, в онука ракета влучила в дах і знесла стелю.

В сина після операції майже паралізована половина тіла, і він не може допомогти батькам. Саме він розповів, що довелось пережити родині за понад 2 тижні окупації, адже батьки спокійні і лише трохи діляться своєю бідою.

Дружина Михайла щодня приходить до руїн. Шукає щось до роботи, гріє чайника на вуличній розетці, що вціліла, заряджає ліхтарика чи телефона.

Хоча вони були евакуйовані до Волині і могли десь там і залишитись, та все одно прагнуть бути вдома. На землі, де пройшло все їх життя.

Модульний будинок для родини Проценків встановлений завдяки допомозі компанії AGCO Україна, яка задонатила 15 тис. доларів. Ми вдячні за цю щедру пожертву!